Форми захисту цивільних прав

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 16 ЦК). Особа має право за власним розсудом вибирати між юрисдикційним захистом і самозахистом. Різноманітні форми захисту можуть сполучатися для досягнення найбільш ефективного захисту прав суб’єктів.

Існують такі форми захисту:

Юрисдикційна – це діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав.

Юрисдикційна форма захисту має такі різновиди:

  • судовий захист. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу;
  • адміністративний захист Президентом України, органами державної влади України, Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Конституцією, законом. Рішення цих органів не є перешкодою для звернення до суду;
  • нотаріальний захист здійснюється шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, установлених законом.
Неюрисдикційна – це застосування особою засобів протидії, які повинні бути не заборонені законом та не суперечити моральним засадам громадянського суспільства. Ці протидії здійснюються ними самостійно без звернення до компетентних державних органів, тому забезпечується швидка та дуже економна охорона права.

Види неюрисдикційних форм захисту:

  • Застосування мір оперативного впливу щодо порушника цивільних прав, наприклад, припинення, зміна правовідносин, переведення на попередню форму оплати.
  • Самозахист – це юридична можливість особи на свій розсуд і самостійно (без звернення до компетентних органів) використовувати примусові засоби протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, і які повинні відповідати змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідкам, заподіяним цим порушенням, з метою захисту правових благ, охоронюваних цивільним законодавством. Самозахистом особа перешкоджає будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на цивільні права або на заподіяння шкоди тощо. Самозахистом не вважаються заходи щодо охорони свого майна, звернення до охоронців майна. З метою самозахисту особа має право вживати заходи, які й не передбачені в законі, проте вказані в договорі, а також такі, що не передбачені ані в законі, ані в договорі, однак прямо законом не заборонені.

Ознаки самозахисту:

- факт порушення прав відбувся;
- обставини вимагають негайних дій для припинення правопорушення;
- протидія здійснюється, як правило, самостійно;
- протидія здійснюється у межах необхідної оборони та моральних засад.

Закон не визначає форми самозахисту, але допускає його здійснення у таких формах:

  • необхідна оборона – це завдання шкоди правопорушнику з метою припинити правопорушення й захистити власний інтерес;
  • завдання шкоди в стані крайньої необхідності – це заподіяння збитків третій особі з метою відвернення небезпеки, причому якщо завдана шкода менша, ніж та, яка загрожувала;
  • притримання майна, що належить боржникові, у разі порушення боржником своїх обов’язків, при умові, що це майно правомірно знаходиться у володінні кредитора (ст. 594 ЦК).