Що таке заповіт, хто вправі його вчиняти?

Закон закріплює право фізичної особи призначати спадкоємців шляхом складення заповіту і розподілити спадкове майно, майнові права та обов’язки на свій розсуд.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи щодо належного йому майна, майнових прав та обов’язків на випадок своєї смерті, складений у встановленому законом порядку (ст. 1233 ЦК України).

Зміст заповіту становлять розпорядження заповідача щодо його майнових прав та обов’язків. Він може стосуватися всього належного спадкоємцеві майна, його частини, а також вчинятися як самостійно, так і з участю свідків. Оскільки склад спадщини визначається на час її відкриття, то не має значення, чи були вказані в заповіті майнові права та обов’язки на момент складення заповіту (ст. 1236 ЦК).

При посвідчені заповіту від заповідача не вимагається надання доказів про наявність у нього певного майна, яке вказане у заповіті. Якщо назване у заповіті майно на момент відкриття спадщини втрачено, відчужено тощо, то в цій частині заповіт буде недійсним.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто та, що досягла 18 років (ст. 34 ЦК), або та, якій була надана цивільна дієздатність до досягнення нею повноліття (ст. 35 ЦК). Не мають права на заповіт особи, хоча й повнолітні, однак визнані недієздатними (ст. 39 ЦК), особи, які склали заповіт у той час, коли вони не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними (ст. 225 ЦК), особи, хоча й повнолітні, але обмежені судом у цивільній дієздатності (ст. 36 ЦК). Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Які вимоги ставляться до оформлення заповіту?

Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Ця вимога має важливе значення у випадку оспорювання дійсності заповіту, або виникнення спору про дієздатність заповідача на час складення заповіту, або коли існують два або більше заповітів і необхідно встановити, котрий з них має чинність, скасовуючи як більш пізні за часом інші заповіти.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Не допускається посвідчення заповіту, поданого через представника. Якщо особа за станом здоров’я не має можливості з’явитися до нотаріуса, вона може запросити останнього додому.

Якщо особа не може особисто підписати заповіт, то на її прохання й у її присутності та присутності нотаріуса або посадової особи, що має право на посвідчення заповіту, його може підписати інша особа. При цьому нотаріус або посадова особа зазначає причини, з яких текст заповіту не міг бути підписаний заповідачем (ч. 4 ст. 207 ЦК України).

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

У кожному разі текст заповіту має точно відтворювати волю заповідача, в ньому не повинно бути незрозумілих виразів, двозначностей тощо. Підчистки у тексті не допускаються, а інші виправлення мають бути зроблені так, щоб помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати в первісному вигляді.

Якими правами наділений заповідач, котрий складає заповіт?

Заповідач відповідно до глави 85 ЦК України при складенні заповіту наділяється такими правами:

1) призначити своїми спадкоємцями фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1235ЦК);
2) без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, крім тих, які мають право на обов’язкову частку у спадщині; у разі смерті особи,яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача,позбавлення її права на спадкування втрачає чинність (частини 2, 3, 4 ст. 1235 ЦК);
3) охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати в майбутньому. Якщо він розподілив між спадкоємцями лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав (частини 1, 3 ст. 1236 ЦК);
4) зробити у заповіті заповідальний відказ, відказоодержувачами у якому можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом (ст. 1237 ЦК);
5) зобов’язати спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання, дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети(ст. 1240 ЦК);
6) обумовити виникнення права спадкування наявністю певної умови (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо), тобто скласти заповіт з умовою. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства(частини 2, 3 ст. 1242 ЦК);
7) установити сервітути щодо земельних ділянок, без зміни їх цільового призначення, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб(ст. 1246 ЦК).

У яких випадках заповіт посвідчується при свідках?

Заповіт може бути посвідчений при свідках за бажанням заповідача.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках, відомості про особи яких заносяться до тексту заповіту (абз. 3 ч. 2 ст. 1248 ЦК України).

Також при свідках іншими (крім нотаріусів) посадовими, службовими особами посвідчуються заповіти, які складені:

  • особами, які перебувають на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особами, які проживають в будинках для осіб похилого віку та інвалідів;
  • особами, які перебувають під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України;
  • особами, які перебувають у пошуковій або іншій експедиції;
  • військовослужбовцями, в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також робітниками, службовцями, членами їхніх сімей і членами сім’ї військовослужбовця;
  • особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі;
  • особами, які тримаються під вартою.

Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.

Свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (ст. 1253 ЦК).

Хто вправі посвідчувати заповіти?

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами.

Зокрема, якщо в населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК України).

Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.

Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

Заповіт військовослужбовця в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт працівника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу.

Заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником такої установи.

Заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Усі вищезазначені заповіти повинні посвідчуватися при свідках.

Ці заповіти також повинні складатися в письмовій формі, із зазначенням місця та часу їх складення, підписуватись особисто заповідачем, а в разі якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст заповіту в її присутності підписує інша особа (ст. 1252 ЦК).

Як спадкується частина спадщини, яка не охоплена заповітом?

Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується на загальних підставах спадкоємцями за законом, до їх числа входять і ті спадкоємці відповідної черги за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Чи може спадкодавець у заповіті накладати певні зобов’язання на спадкоємців?

Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання, що відповідає релігійним поглядам заповідача, тощо.

Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети. Наприклад, заповідаючи спадкоємцю будинок, заповідач зобов’язує останнього надати одну або кілька кімнат для розміщення зібраної колекції, яка має цінність для широкого загалу, тощо.

Що таке нікчемний заповіт, та які його правові наслідки?

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (ст. 1257 ЦК України).

Нікчемним (абсолютно недійсним) є також заповіт, складений недієздатною особою, представником від імені заповідача, тобто особами, що не мають права на його складення, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвідчення та форми, тому на підставі ст. 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із ч. 1 ст. 1257 ЦК є нікчемним.

Заповіт, складений особою до визнання її недієздатною, не може бути змінений чи скасований її опікуном.

Чи може заповідач у заповіті покласти певні обов’язки на спадкоємця з надання, наприклад, частини будинку,який заповідається, в користування іншим особам?

Так, може. Це випливає зі змісту статей 1237, 1238 СК України, з яких вбачається, що заповідач має право зробити у заповіті адресоване спадкоємцю розпорядження (заповідальний відказ), яким на останнього покладається обов’язок вчинити певну дію на користь однієї чи кількох осіб (відказоодержувачів). Заповідач може передати відказоодержувачам у власність або за іншим речовим правом майнові права або речі, що входять або не входять до складу спадщини.

На спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов’язок надати іншій особі право користування ними. Право користування жилим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Право користування жилим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача.

Право користування жилим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім’ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Права відказоодержувача мають особистий характер, тому з його смертю, що сталася до відкриття спадщини, заповідальний відказ втрачає свою чинність. Можливості під призначення відказоодержувача законом не передбачено.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов’язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.

Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

У яких випадках заповіт може бути визнано недійсним, та правові наслідки цього?

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ч. 2 ст. 1257 ЦК України).

Право на подання позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст. 145 ЦПК України).

Недійсність окремого розпорядження, що міститься в заповіті, може бути підставою для визнання недійсним заповіту лише в цій частині.

Якщо заповіт визнається недійсним у цілому, то настає спадкування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування за заповітом, закликається до спадкування на загальних підставах.

Яким чином спадкодавець може позбавити особу з числа спадкоємців права на спадкування?

Спадкодавець може позбавити особу з числа спадкоємців права на спадкування (ч. 2 ст. 1235 ЦК України) лише шляхом зазначення про це в заповіті, причому вправі це зробити навіть без зазначення причин.

Щоправда, з цього правила є винятки. Так, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку в спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Які наслідки тягне розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним для раніше складеного заповіту подружжя?

Розірвання шлюбу припиняє статус подружжя, а недійсність шлюбу (визнання шлюбу недійсним) анулює статус подружжя, у зв’язку з цим розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним після складення заповіту подружжя (ст. 1243 ЦК України) позбавляє цей заповіт юридичного значення без пред’явлення відповідного позову.

У цьому разі спадкування відбувається на загальних підставах.

Чи можуть нотаріуси залучатися до справи про спадкування як заінтересовані особи?

У справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі.

Чи вправі заповідач чи його опікун скасувати чи змінити заповіт?

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, коли більш пізній заповіт був складений особою, яка у момент його складання не розуміла значення своїх дій та (або) нездатна була ними керувати (ст. 225 ЦК України), або був складений під впливом насильства (ст. 231 ЦК).

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Нотаріус при одержанні заяви про скасування чи зміну заповіту, а також за наявності нового заповіту, який скасовує чи змінює раніше складений, робить про це відмітку на примірнику заповіту, що зберігається у нього, а також відмітку в реєстрі нотаріальних дій та в алфавітній книзі обліку заповітів. У випадку, коли нотаріус при вчиненні заповіту дізнався про раніше посвідчений заповіт, він повинен повідомити про вчинену дію той орган, де зберігається раніше посвідчений заповіт.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. Заповіт, складений особою до визнання її недієздатною, не може бути змінено чи скасовано її опікуном.

Чи може заповідач обумовлювати виникнення права на спадкування наявністю певної умови?

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, котра має існувати на час відкриття спадщини (ст. 1242 ЦК).

Умова спадкування, встановлена в заповіті, може бути як пов’язана, так і не пов’язана з поведінкою спадкоємця за заповітом. Зокрема, право на спадщину може бути зумовлене наявністю інших спадкоємців, проживанням у певному місці, народженням дитини, здобуттям освіти тощо.

Умова, визначена у заповіті, не може суперечити закону або моральним засадам суспільства. Порушення цієї вимоги спричиняє нікчемність заповіту.

Непоінформованість спадкоємця про умову отримання спадщини не може бути підставою для визнання умови недійсною. Особа, призначена у заповіті, також не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що настання умови від неї не залежало.

Чи вправі подружжя скласти спільний заповіт щодо належного їм майна, та як він виконується разі смерті одного з подружжя?

За загальним правилом, кілька осіб скласти спільний заповіт не можуть, оскільки заповіт вважається особистим розпорядженням. Виняток становить заповіт подружжя щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності (ст. 1243 ЦК України).

У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. Після смерті одного з подружжя другий з них не має права скасувати чи змінити цей заповіт.

Чи вправі заповідач на випадок смерті спадкоємця до відкриття спадщини підпризначити іншого спадкоємця?

Заповідач вправі це зробити при складанні заповіту або шляхом внесення змін до уже існуючого заповіту.

Право заповідача на підпризначення спадкоємця закріплене в ст. 1244 ЦК України. Зокрема, цією нормою передбачено, що, складаючи заповіт, заповідач має право вказати не тільки спадкоємців, а й особу або осіб, до яких перейде спадкове майно у випадку, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також якщо не настануть умови, визначені у заповіті з умовою (ст. 1242 ЦК).

Підпризначеним спадкоємцем може бути фізична особа, яка є живою на час відкриття спадщини, а також особа, яка була зачата за життя спадкодавця і народжена живою після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК).

Що таке секретний заповіт, як і ким він посвідчується та доводиться до відома заінтересованих осіб?

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Можливість складення такого заповіту передбачена ст. 1249 ЦК України. Згідно з цією нормою особа вправі скласти секретний заповіт і подати його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача.

У свою чергу, нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його до іншого конверта та опечатує.

Одержавши інформацію про смерть заповідача або оголошення його померлим, нотаріус зобов’язаний призначити день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

У день оголошення заповіту нотаріус у присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту. Копія протоколу повинна бути видана спадкоємцям на їх вимогу.

Що таке обов’язкова частка у спадщині,та хто має право на неї?

Заповідач, розпоряджаючись за допомогою заповіту своїми майновими правами та обов’язками на випадок смерті, не може позбавити права на спадкування тих спадкоємців, для яких законом встановлена обов’язкова частка у спадщині. Такими спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують незалежно від змісту заповіту обов’язкову частку, тобто половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (ст. 1241 ЦК України).

Перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку, що визначений ст. 1241 ЦК, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

До обов’язкової частки у спадщині зараховуються вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Як визначається обов’язкова частка?

При визначенні розміру обов’язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.

За згодою особи, яка має право на обов’язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.

Той зі спадкоємців, який має право на обов’язкову частку в спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов’язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

У яких випадках суд може зменшити розмір обов’язкової частки у спадщині?

Суд може зменшити розмір обов’язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення, зокрема майнового стану спадкоємця.

Чи може заповідач встановлювати обмеження на обов’язкову частку?

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку в спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.

Як бути, якщо порушено право спадкоємця на обов’язкову частку?

У разі порушення права спадкоємців на обов’язкову частку в спадщині необхідно звернутися до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину в частині, яка складає обов’язкову частку.

Позбавлення особи права на обов’язкову частку судом чинне законодавство не передбачає, хоч особа, яка має право на обов’язкову частку, може бути усунена від права на спадкування з підстав, викладених у ст. 1224 ЦК України, зокрема: якщо вона умисно позбавила життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинила замах на їхнє життя; якщо вона умисно перешкоджала спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяла виникненню права на спадкування у неї самої чи в інших осіб або сприяла збільшенню їхньої частки у спадщині; якщо особа є батьком чи матір’ю дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини; якщо особа є батьком чи матір’ю (усиновлювачем) та повнолітньою дитиною (усиновленою), а також іншою особою, яка ухилялася від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом; одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Хто вправі тлумачити заповіт у разі його неоднозначності?

Тлумачення заповіту може відбутися як за життя заповідача, так і після його смерті одним із трьох способів: 1) самим заповідачем за його життя (ч. 1 ст. 213 ЦК України); 2) спадкоємцями заповідача після відкриття спадщини (ч. 2 ст. 1256 ЦК); 3) судом – у разі спору між спадкоємцями після відкриття спадщини на вимогу заінтересованих осіб (ч. 2 ст. 213, ч. 2 ст. 1256 ЦК).