Організаційно - правові форми підприємств

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі України "Про підприємства в Україні" і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні).

Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють До цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Колективне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (статті 6, 20 і 21 Закону України "Про власність"). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.

Інакше визначає поняття колективного підприємства Закон України "Про власність", згідно з яким видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в ст. 20 Закону України "Про власність": колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене на інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство (статті 25 і 26 Закону); виробничий кооператив (ст. 24 Закону; підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян (наприклад, профспілкове - ст. 28 Закону); підприємство релігійної організації (ст. 29 Закону); підприємство, створене господарським об'єднанням (ст. 27 Закону).

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство (ст. 22 Закону України "Про власність"). Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства". Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України "Про власність"). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляються на підставі Типового статуту державного підприємства, затвердженого 22-28 квітня 1993 р. Мінекономіки, Мінпраці, Мінфіном та Фондом державного майна України), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види: а) державні підприємства, засновані на державній власності; б) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

Важливе значення для правового регулювання діяльності казенних підприємств мають постанови Кабінету Міністрів України "Про перетворення державних підприємств у казенні" від 30 червня 1998 p. № 987, якою визначено перелік державних підприємств, що мають бути перетворені на казенні; "Про типовий статут казенного підприємства" від 16 червня 1998 р. № 914, якою затверджено Типовий статут казенного підприємства, та "Про деякі питання управління казенними підприємствами" від 22 липня 1998 р. № 1129, якою, зокрема, затверджено Положення про складання плану розвитку казенного підприємства та Положення про складання фінансового плану казенного підприємства.

Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону України "Про підприємства в Україні", регулюється законами України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. та "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.

Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії (ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні").

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) класифікацію підприємств (незалежно від форм власності) відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників. За цією ознакою розрізняють малі та інші (середні, великі) підприємства.

Кількість працюючих, за якою підприємство відносять до категорії малих, диференційовано залежно від галузей народного господарства:

  • у промисловості та будівництві - до 200 чоловік;
  • в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік;
  • у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;
  • у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;
  • у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Малі підприємства виділено в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку, важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних статей Закону України "Про підприємства в Україні", врегульовані ще й постановою Ради Міністрів УРСР "Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств" від 22 вересня 1990 р. в редакції від 19 жовтня 1991 р.. Як зазначено в ст. 28 Закону України "Про підприємства в Україні", держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та ін.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарним є підприємство, засноване на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративним є підприємство, засноване на приватній власності двох або більше осіб.

Правове становище селянського (фермерського) господарства

Селянське (фермерське) господарство слід розглядати як організаційно-правову форму ведення сільськогосподарського виробництва громадянами, суб'єктами аграрних правовідносин.

Селянське (фермерське) господарство з прийняттям 22 червня 1993 року Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» в новій редакції (з подальшими змінами та доповненнями) стало визначатись як форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою та реалізацією (ст. 2).

Селянське (фермерське) господарство має такі ознаки:

  • це форма аграрного підприємництва, яка здійснюється за самостійною ініціативою, на власний ризик і систематично;
  • ця форма ведення сільськогосподарського виробництва виникає виключно на добровільних засадах, за суб'єктивним особистим волевиявленням громадян;
  • ця діяльність здійснюється тільки громадянами України;
  • це, в основному, сімейно-трудове об'єднання, до складу якого входять подружжя, батьки, діти, що досягли 16-річного віку, пов'язане з особистою працею, внаслідок якої виробляється певна товарна маса продуктів харчування, сировини для промисловості, що дає можливість одержувати доходи;
  • трудові відносини в селянських (фермерських) господарствах виникають на основі членства в них, а також на засадах трудового Договору (контракту);
  • для членів селянського (фермерського) господарства їх індивідуальна праця повинна бути головною для них суспільно корисною формою праці;
  • діяльність членів цих господарств за своїм головним змістом є процесом використання земель як основного засобу виробництва;
  • майно селянського (фермерського) господарства належить його членам за правом спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між членами господарства;
  • селянське (фермерське) господарство має статус юридичної особи.

Все це дозволяє селянське (фермерське) господарство розглядати як добровільно створений, самостійний суб'єкт господарювання з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім'єю або групою осіб, які використовують землі сільськогосподарського призначення на приватній основі для вирощування, переробки й реалізації аграрної продукції, що є спільною сумісною власністю осіб, які ведуть це господарство.

При створенні селянського (фермерського) господарства його члени мають на меті брати активну участь у формуванні продовольчого фонду держави шляхом реалізації продукції споживачам, забезпечення добробуту сім'ї фермера на основі їх трудової участі у виробничій і підприємницькій діяльності. Будучи економічно самостійним, селянське (фермерське) господарство визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, обсяг виробництва, організовує виробництво сільськогосподарської продукції та її реалізацію.

До основних завдань селянського (фермерського) господарства треба віднести:

  • забезпечення більш повної зайнятості сільського населення суспільно необхідною діяльністю, використання трудових ресурсів;
  • виробництво, переробку і збут сільськогосподарської продукції;
  • участь у розвитку інфраструктури місцевості, де розташоване фермерське господарство;
  • раціональне використання переданої йому земельної ділянки у власність або наданої в користування.

Оскільки селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, кооперативними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами, то виробничо-економічні відносини цього господарства з зазначеними організаціями, окремими громадянами будуються на основі договорів.

Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного постачання на період його трирічного становлення.

Втручання в господарську або іншу діяльність фермерського господарства з боку державних, інших органів, посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні такому господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом, господарським судом, третейським судом, а в деяких випадках судом загальної юрисдикції. Але це не виключає права державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю селянських (фермерських) господарств.

Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його державна реєстрація

Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний громадянин України. Іноземні громадяни такого безпосереднього права не мають, хоча вони можуть брати участь у діяльності селянського (фермерського) господарства.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» (статті 2-5) встановлює простий явочний спосіб створення такого господарства, тобто громадянин самостійно приймає рішення про створення фермерського господарства і йому не треба на це одержувати дозвіл.

Право на створення селянського (фермерського) господарства здійснюється за таких правових умов:

  • досягнення 18-річного віку, тобто повної дієздатності;
  • виявлення власного бажання створити фермерське господарство;
  • наявності документів, що підтверджують здатність громадянина займатися сільським господарством (це можуть бути документи про відповідну освіту, витяги із трудової книжки та ін );
  • проходження конкурсної комісії, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова відповідної ради.

Закон закріпив положення, відповідно до якого першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (ст. 4).

Для створення селянського (фермерського) господарства треба мати землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Безоплатно у приватну власність передаються земельні ділянки в межах норм, визначених Земельним кодексом України. Така передача здійснюється один раз по кожному виду використання (ст. 116 Земельного кодексу). За плату передаються у приватну власність громадян для фермерського господарства земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство (ст. 121 Земельного кодексу).

У постійне користування для ведення фермерського господарства надаються землі, що перебувають у державній або комунальній власності, а в тимчасове - на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Ерозовані, переволожені, з підвищеною кислотністю або засоленістю земельні ділянки підлягають консервації, як і інші дегра-довані та малопродуктивні землі. Консервація здійснюється за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок на певний термін та в разі залуження або заліснення.

Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними до існуючих доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватись у приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт.

Селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації в районних державних адміністраціях.

Для реєстрації фермерського господарства до зазначеного органу подається заява, в окремих випадках статут, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, імені та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Склад селянського (фермерського) господарства, права та обов'язки його членів

Селянське (фермерське) господарство - це сімейно-трудове господарство, до складу якого входять у першу чергу особи, що перебувають між собою в сімейно-родинних відносинах, а саме: подружжя, їхні батьки, діти, що досягли 16-річного віку, інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві.

Склад фермерського господарства може збільшуватись або зменшуватись у зв'язку з народженням дітей чи вибуттям окремих його членів. Нові родичі можуть вступати до господарства за згодою всіх його членів. Кожен член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього, для цього не потрібен дозвіл інших членів.

Закон «Про селянське (фермерське) господарство» закріпив положення (ст. 23), відповідно до якого фермерське господарство разі виробничої потреби має право залучати до роботи в ньому Інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою), ними можуть бути як сторонні особи, так і родичі членів фермерського господарства. Особи, які працюють в господарстві за трудовим договором (утому числі й родичі), не є його членами, їх правові відносини з господарством базуються не на засадах членства, а на засадах трудового договору. Тому трудові відносини регулюються законодавством про працю.

Трудові спори в селянському (фермерському) господарстві вирішуються судом загальної юрисдикції.

З особами, залученими до роботи в селянському (фермерському) господарстві, укладається трудовий договір (контракт, угода) у письмовій формі, в якому визначається термін договору, умови праці (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці, її розміри та ін.). Трудовий договір (контракт, угода) підлягає реєстрації в місцевій раді, що передала земельну ділянку у власність або надала в користування, якщо селянське (фермерське) господарство є основним місцем роботи цих осіб.

Усі члени фермерського господарства, починаючи з 16-річно-го віку, і особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства відповідно до чинного законодавства (ст. 28). Селянське (фермерське) господарство відповідно до чинного законодавства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків.

Правовий режим майна селянського (фермерського) господарства

Під правовим режимом майна розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його формування (придбання), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, насадження, посіви, посадки сільськогосподарських культур, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно для ведення фермерського господарства тощо.

Майно цих осіб належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю. Селянське (фермерське) господарство має право при-дбавати, брати в тимчасове користування майно у підприємств, установ, організацій та в інших фермерських господарств і громадян.

Майнові відносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством. Майнові спори між членами селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.

Господарська діяльність селянського (фермерського) господарства

Селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Виходячи із економічної доцільності воно визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, самостійно організує виробництво продукції, її переробку та реалізацію з метою одержання прибутку і розширення виробництва; на власний розсуд підбирає партнерів з економічних зв'язків, в тому числі іноземних; з метою забезпечення своєї господарської та іншої діяльності має право вступати в договірні відносини з будь-якими підприємствами, установами та організаціями, з окремими громадянами. Спори, що виникають під час виконання договорів, вирішуються судом або господарським судом.

Селянське (фермерське) господарство має право самостійно розпоряджатися виробленою ним продукцією, на добровільних засадах укладати з підприємствами, установами і організаціями, що здійснюють заготівлю і переробку аграрної продукції, договори на продаж своєї продукції, реалізувати її на власний розсуд будь-яким іншим споживачам.

Селянське (фермерське) господарство зобов'язане дотримуватись діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог.

Селянське (фермерське) господарство діє на умовах самоокупності, де всі витрати покриває за рахунок власних доходів. Доходи селянського (фермерського) господарства формуються за рахунок виручки від реалізації продукції, виконання робіт, наданих послуг і використовуються членами господарства на власний розсуд.

Оподаткування доходів селянських (фермерських) господарств провадиться в порядку, встановленому для сільськогосподарських підприємств. Необхідно звернути увагу на те, що відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років» (ст. 6) селянське (фермерське) господарство на період до 1 січня 2004 року сплачує фіксований сільськогосподарський податок згідно з Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок». Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від оподаткування на 3 роки, а в тих селах, де не вистачає робочих рук, — на 5 років. Члени господарства звільняються від сплати прибуткового податку з доходів, одержаних ними від роботи в цих господарствах.

Верховна Рада Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради за клопотанням районних і міських рад можуть установлювати пільги щодо плати за землю і часткове звільнення на певний термін, відстрочення сплати, зниження ставки земельного податку.

Для більш ефективного здійснення господарської та іншої діяльності селянське (фермерське) господарство може бути засновником або членом різного роду об'єднань, кооперативів, асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції; засновувати несільськогосподарські підприємства та організації, в тому числі за участю іноземних партнерів; брати участь у створенні або бути членом комерційних банків (за умови, що це сприятиме належній господарській діяльності).

Умови та порядок припинення діяльності селянського (фермерського) господарства

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється в разі:

  • рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності. При цьому враховується як намір голови господарства добровільно відмовитися від земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, так і бажання всіх членів господарства припинити подальше його функціонування;
  • припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених ст. 140 Земельного кодексу України (добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду), а також ст. 141 Земельного кодексу України (при добровільній відмові від права користування земельною ділянкою;
  • вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом; при використанні земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; при використанні земельної ділянки не за цільовим призначенням;
  • систематичної несплати земельного податку або орендної плати;
  • визнанні селянського (фермерського) господарства банкрутом, тобто його неспроможності задовільнити претензії кредиторів і виконати свої зобов'язання перед бюджетом (державою);
  • коли не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який хоче продовжувати діяльність господарства.

Припинення діяльності селянського (фермерського) господарства здійснюється за рішенням районної або міської ради, а в разі його банкрутства — господарським судом.

Спори про припинення діяльності селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.

Майно селянського (фермерського) господарства, що припинило свою діяльність, використовується в першу чергу для розрахунків по оплаті праці найманих працівників, а також для виконання зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими кредиторами. Решта майна залишається в колишніх членів господарства на праві спільної сумісної власності або ж розподіляється між ними, якщо є на це 'їх згода. Якщо така згода відсутня, то спір вирішується судом.

Правове становище Акціонерного товариства

Акціонерне товариство як суб’єкт підприємницької діяльності

А. Т. мають ряд переваг по відношенню до інших видів господарських товариств, які роблять його найбільш вдалою формою для бізнесу в силу цілого ряду причин. А. Т. завдяки випуску акцій отримують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів у відношенні з непропорціональним бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу ліквідність, їх легше перетворити на гроші при виході з А. Т., ніж отримати назад долю в статутному капіталі інших товариств.

Принципи організації А. Т.

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості.

А. Т. - це одна з організаційно-правових форм підприємств. Воно створюється шляхом централізації грошових коштів (об’єднання капіталу) різних осіб, яка проводиться шляхом продажу акцій з метою здійснення господарської діяльності та отримання прибутків.

Товариство має право створювати на території України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства України.

В якості учасників об’єднання капіталу шляхом створення А. Т. (учасників товариства) можуть виступати як фізичні так і юридичні особи.

Учасники А. Т. мають право:

  • брати участь в управлінні справами А. Т. в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених законодавством;
  • брати участь у розподілі прибутку А. Т. та одержувати девіденди;
  • вийти в установленому порядку з товариства;
  • одержувати інформацію про діяльність А. Т. На вимогу учасника товариство зобов’язане надавати йому для ознайомлення річні боланси, звіти А. Т. про його діяльність, протоколи зборів.

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами А. Т.

Учасники А. Т. зобов’язані:

  • додержувати установчих документів А. Т. і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління А. Т;
  • виконувати свої зобов’язання перед товариством, в т. ч. і пов’язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;
  • не розголошувати комерційну таємницю та конфеденційну інформацію про діяльність А. Т;
  • нести інші обов’язки, якщо це передбачено законодавством України і установчими документами.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд А. Т., який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки минимальної заробітної плати, діючої на момент створення А. Т.

Статутний капітал (з’єднаний вклад учасників товариства) на момент створення А. Т. повинен бути забезпеченим майном товариства.

В процесі створення його засновники з’єднують своє майно на певних умовах, зафіксованих в спеціальній угоді - статуті товариства. На основі такого об’єднаного капіталу в майбутньому буде здійснюватись господарська діяльність з метою отримання прибутків.

Вкладом учасника товариства в об’єднаний капітал можуть бути як грошові кошти (в т. ч. в іноземній валюті), так і будь-які матеріальні цінності, цінні папери, права користування природними ресурсами та інші майнові права, в т. ч. право на інтелектуальну власність.

Вартість вкладу  статутного майна, який вноситься кожним учасником, який має вираз у грошовій формі, визначається спільним рішенням учасників товариства. Об’єднане майно оцінене у грошовому виразі складає статутний капітал (фонд) товариства. Останній поділяється на певну кількість рівних частин. Свідодством про внесення таких частин є акція, а грошовий вираз цієї частини носить назву номінальної вартості (номіналу) акції.

Таким чином А. Т. має статутний капітал, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, які емітуються товариством в обіг на ринок цінних паперів.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих А. Т., щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором.

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд в розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25% статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами А. Т.

Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового)фонду передбачається установчими документами, але не менше 5% суми чистого прибутку.

Кожен з учасників об’єднаного капіталу наділяється кількістю акцій, відповідно розміру внесенної ним долі. Власники акцій, акціонери, є так званими власниками, а по суті співвласниками А. Т.

А. Т. - юридична особа. Порядок його реєстрації регламентується українським законодавством. Права юридичної особи А. Т. отримує з момента його реєстрації в уповноваженному державному органі. При реєстрації видається свідодство про реєстрайію А. Т., де зазначуєьться дата та номер державноі реєстрації, назва товариства, найменування реєструючого органу та інші відомості. Функціонування А. Т. здійснюється з обов’язковим дотриманням вимог господарчої діяльності, встановленним українським законодавством.

Як юридична особа А. Т. є власником майна, переданого йому засновниками та учасниками, продукції виробленої ним в процесі господарчої діяльності, отриманих доходів та іншого майна, набутого ним в процесі своєї діяльності, не забороненої законом. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власніістю А. Т. або передано йому в користування, несе А. Т., якщо інше не передбачено установчими документами.

Товариство має повну господарчу самостійність у визначенні форми управління, прийняття господарських рішеннь, збуту, становлення цін, оплати труда та росподілу прибутків та в інших питаннях.

Строк діяльності товариства не обмежений або встановлюється його учасниками.

А. Т. несе відповідальність по своїм забов’язанням усіма належними йому активами. Але по забов’язанням своїх учасників товариство не несе відповідальності, а акціонери відповідають за забов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за забов’язаннями товариства також у межах несплаченої суми. Після придбання акцій акціонер не може вимагати від товариства повернення свого вкладу окрім випадків передбачених законодавством або статутом товариства.

А. Т. створюється та діє на основі статуту - документу в якому визначені предмет та мета створення товариства, його устрій, порядок керування справами, права та обов’язки кожного співвлансика.

Діяльність товариства не обмежується становленою в статуті. Будь-яка інша діяльність, яка не протирічить чинному законодавству, визнається дійсною.

Статут готується засновниками та затверджується установчими зборами.

Статут та всі зміни, які вносяться в нього зі згоди акціонерів, повинні обов’язково реєструватися в уповноважених державних органах.

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд в розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25% статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами А. Т.

Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового)фонду передбачається установчими документами, але не менше 5% суми чистого прибутку.

Існує два типи організайії А. Т. - відкритий та закритий.

До А. Т. належать: відкрите А. Т., акції якого можуть росповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах та закрите А. Т., акції якого росподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах.

Закрите А. Т. може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

При цьому акції А. Т. відкритого типу можуть переходити від одного власника до іншого без згоди інших акціонерів, тоді як акції товариства закритого типу лише зі згоди більшості акціонерів, якщо інше не передбачено в статуті.

Функціонування А. Т. закритого типу відрізняється і іншими особливостями, які  обов’язково повинні бути відображані в його статуті. Ще одна відмінність А. Т. закритого типу від А. Т. відкритого типу полягає в тому, що як правило, в А. Т. відкритого типу більш крупний статутний фонд ніж в А. Т. закритого типу завдяки непорівняно великій кількості акціонерів.

Управління акціонерними товариствами

В основі системи управління А. Т. лежить така схема:

  • вищій орган влади в А. Т., який представляє власника об’єднаного капіталу - загальні збори акціонерів;
  • орган, що здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу - рада А. Т. (спостережна рада);
  • глава товариства, керуючий діяльністю товариства, обираємий загальними зборами акціонерів - генеральний директор (президент) товариства;
  • орган управління оперативною діяльністю, до якого входять управлінці та менеджери вищої ланки - Правління товариства;
  • орган, який здійснює функції внутрішнього фінансового, господарського та правового контролю за діяльністю товариства - ревізійна комісія товариства, члени якого обираються загальнми зборами акціонерів.

Вищим органом А. Т. є загальні збори товариства. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери, незалажно від кількості і класу акцій, власниками яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами. Акціонери (їх представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

До компетенції загальних зборів належить:

  • визначення основних напрямів діяльнності А. Т. і затвердження його планів та звітів про їх виконання;
  • внесення змін до статуту товариства;
  • обрання та відкликання членів ради А. Т. (спостережної ради);
  • обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;
  • затвердження річних результатів діяльності А. Т., затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків;
  • створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, затвердження їх статутів та положень;
  • винесення рішень про ритягнення до майнової відповідольності посадових осіб товариства;
  • затвердження правил процедурита інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;
  • вирішення питання про придбання А. Т. акцій, що випускаються ним;
  • визначення умов оплати проаці посадових осіб А. Т., його дочірніх підприємств, філій та представництв;
  • затвердження договорів (угод) укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;
  • прийняття рішень про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60% голосів.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у три чверті голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких питань:

  • зміна статуту А. Т;
  • прийняття рішення про припинення діяльності товариства;
  • створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв товариства.

З решти питань рішення приймаються простою більшістю акціонерів, які беруть участь у зборах.

Про провведення загальних зборів акціонерів держателів іменних акцій повідомляються персонально. Крім того, повинно бути зроблено загальне повідомлення передбаченим статутом способом про наступні збори з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів.

Будь-який з акціонерів вправі виносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніш як за 40днів д їх скликання. В цей же строк акціонери, які володіють у сукупності більш як 10% голосів, можуть вимагати включення питань до порядку денного.

До скликання загальних зборів акціонерам повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, пов’язаних з порядком денним зборів.

Загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше 1 разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у статуті товариства і в будь-якому іншому випадку, якщо цьго вимагають інтереси А. Т. в цілому.

Збори повинні бути також скликані виконавчим органом на вимогу ради акціонерів (спостережної ради).

Акціонери, які володіють у сукупності більш як 20% голосів, вправі вимагати скликання позачергових зборів в будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати збори.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: 1 акція - 1 голос. У статуті товариства може буте встановлено мінімальну кількість акцій, яка надає прово голосу, або обмеження кількості голосів, які надаються одному акціонеру.

Представник може бути постійним або призначеним на певний строк. Акціонер вправі в будь-який час замінити свого представника у вищому органі, повідомивши про це виконавчий орган А. Т.

В А. Т. може створюватися рада А. Т. (спостережна рада), що здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу.

Статутом А. Т. або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду А. Т. (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.

Члени ради А. Т. (спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу.

Виконавчим органом А. Т., який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом.

Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту А. Т.

Правління вирішує всі питання діяльності А. Т., крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради А. Т. (спостережної ради). Загальні збори можуть винести рішення про передачу частин належних їм прав до компетенції правління.

Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді А. Т. (спостережній раді) та організує виконання їх рішень.

Правління діє від імені А. Т. в межах, передбачених законодавством і статутом А. Т.

Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається згідно із статутом А. Т.

Голова провління А. Т. вправі беез довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом.

Глава правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів.

Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління А. Т. здійснюється ревізійною комісією, яка обирається з числа акціонерів.

Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад затверджується загальними зборами акціонерів згідно із статутом товариства.

Первірки фінансово-господарської діяльності правління проводяться ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, ради А. Т. (спостережної ради), з її власної ініціативи або на вимогу акціонерів, які володіють у сукупності більш як 10% голосів. Ревізійній комісії А. Т. повинні бути подані всі матеріали, бухгалтерські або інші документи і особисті пояснення посадових осіб на їх вимогу.

Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам А. Т. або раді А. Т. (спостережній раді).

Члени ревізійної комісії вправі брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях правління.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не в праві затверджувати баланс.

Ревізійна комісія зобов’язана вимагати позачергового скликання загальних зборів акціонеріву разі винекнення загрози суттєвим інтересам А. Т. або виявлення зловживань, вчинених посадовими особами.

Право акціонера на участь в управлінні реалізується: в праві брати участь в загальних зборах акціонерів; в праві обирати та бути обраним в органи управління товариством. Різні категорії акціонерів мають різні інтереси. Домінування того чи іншого інтересу між акціонерами визначає політику, яку проводить А. Т.

Таким чином принцип формування структури влади в А. Т. базується на розгалуженні компетенції його органів.

Порядок створення акціонерного товариства

Акціонерними товариствами як господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створеені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

А. Т. є юридичними особами і можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

А. Т. можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, виступати в суді, арбітражі та третейському суді від свого імені.

Придбання А. Т. часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

А. Т. створюється та діє на підставі установчого договору та статуту. Установчі документи повинні містити:

  • відомості про вид товариства;
  • предмет і цілі його діяльності;
  • склад засновників та учасників;
  • найменування та місце знаходження;
  • розмір та порядок утворення статутного фонду;
  • порядок росподілу прибутків та збитків;
  • склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань по яких необхідна одностайність;
  • порядок внесення змін до установчих документів;
  • порядок ліквідації та реорганізації товариства;
  • відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

А. Т. набирає прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Перший крок створення А. Т. полягає в тому, що засновники А. Т. укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню А. Т., відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Засновники несуть солідарну відповідальність за забов’язаннями, що виникли до реєстрації А. Т.

Для створення А. Т. засновники повинні зробити повідомлення про намір створити А. Т., здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію А. Т.

Акції купуються учасниками при створенні А. Т. на підставі договору з його засновниками.

Якщо інше не передбачено статутом товариства, акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами або за ціною що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи правонаступництва юридичних осіб. Порядок реалізації акцій визначається відповідно до законодавства України.

При створенні А. Т. акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих А. Т.) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих А. Т.).

Відкрита підписка на акції при створенні А. Т. організується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов’язані бути дердателями акцій на сумму не менше 25% статутного фонду і строком не менше 2-ох років.

Засновники А. Т. публікують повідомлення про наступну відкриту підписку, в якому мають бути вказані:

  • його фірмове найменування;
  • предмет, цілі та строки діяльності товариства;
  • склад засновників;
  • дата проведення установчих зборів;
  • розмір статутного фонду, що передбачається;
  • номінальна вартість акцій, їх кількість та види, переваги та пільги засновників;
  • місце проведення, початковий та кінцевий строки підписки на акції;
  • склад майна, що вноситься засновниками в натуральній формі;
  • найменування банківської установи та номер розрахункового рахунка, на який мають бути внесені початкові внески.

За рішенням засновників у повідомлення можуть бути включені також інші відомості. Строк відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців.

Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм письмове зобов’язання про продаж відповідної кількості акцій.

Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється. Якщо до того часу не вдалося покрити підпискою 60% акцій, А. Т. вважається незаснованим. Особам, які підписалися на акції, ровертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше як через 30 днів. За невиконання цього зобов’язання засновники несуть солідарну відповідальність.

У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду, засновники можуть відхиляти зайву підписку. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком передплатників з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють зайву підписку, рішення про прийняття чи відмову зацвої підписки приймають установчі збори. При відмові засновниками або установчими зборами зайвої підписки внесені суми повертаються не пізніше як через 30 днів.

До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30% номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають тимчасові свідоцтва.

У випадках, коли всі акції А. Т. розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання установчих зборів не менше 50% номінальної вартості акцій.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації А. Т., зобов’язаний оплатити повну вартість акцій.

У разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачене статутом товариства, сплачує за час прострочки 10% річних від суми простроченого платежу.

При несплаті протягом 3-ох місяців після встановленого строку платежу А. Т. має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому статутом товариства.

А. Т. забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних з його господарською діяльністю. Установчі збори А. Т. скликаються устрок, зазначений у повідомленні, але не пізніше 2-ох місяців з моменту завершення підписки на акції.

У разі пропущення вказаного строку особа, яка підписалася на акції, має право вимагати повернення сплаченої нею частки вартості акцій.

Установчі збори А. Т. визнаються правомочними, якщо в них беруть участь особи, які підписалися більш як на 60% акцій, на які проведено підписку.

Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, протягом 2-ох тижнів скликаються повторні установчі збори. Якщо і при повторному скликанні установчих зборів не буде забезпечено кворуму, А. Т. вважається таким, що не відбулося.

Голосування на установчих зборах проводиться за принципом: одна акція - один голос.

Рішення про створення А. Т., дочірніх підприємств, філій та представництв, про обрання ради А. Т. (спостережної ради), виконавчих та контролюючих органів А. Т. та про надання пільг засновникам за рахунок А. Т. повинні бути прийняті більшістю у три чверті голосів присутніх на установчих зборах осіб, які підписалися на акції, а інші питання - простою більшістю голосів.

Установчі збори А. Т. вирішують такі питання:

  • приймають рішеення про створення А. Т. і затверджують його статут;
  • приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд);
  • зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;
  • обирають раду А. Т. (спостережну раду), виконавчийта контролюючий орган А. Т.;
  • вирішують питання про схвалеення угод, укладених засновниками до створення А. Т.;
  • визначають пільги, що надаються засновникам;
  • затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;
  • інші питання відповідно до установчих документів.

Після того як відбулись установчі збори А. Т. комплект документів для державної реєстрації подається в виконавчий комітет міської (райнної в місті Ради або в районі, районній міст Києва і Севастополя) державній адмінмстрації за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

Місцезнаходженням А. Т. вважається місцезнаходження (розміщення) його постійно діючого керівного органу (правління, дирекції тощо ).

Для державної реєстрації А. Т. - власник (власники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник) особисто подають до органу державної реєстрації:

  • установчі договір;
  • статут;
  • реєстраційну картку, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію;
  • документ, що засвідчує сплату реєстраційного збору;
  • документ, що засвідчує сплату власниками внеску до статутного фонду в розмірі, передбаченому законодавством;
  • рішення Антимонопольного комітету про згоду на створення А. Т., якщо законодавчими актами україни передбачена необхідність такої згоди.

У разі коли власниками А. Т. є фізичні особи, їх підпис на установчих документах потребує нотаріального засвідчення.

До органу державної реєстрації подаються установчі документи в оригіналах та по одному примірнику завірених в установленому порядку копій.

Установчі документи не повинні містити положень, що суперечать законодавству.

Відповідальність за відповідність законодавству установчих документів несевласник (власники) або уповноважені ним (ними) органи, які подають документи для реєстрації А. Т.

Установчі документи складаються державною мовою.

Під час реєстрації А. Т. посадова особа органу державної реєстрації на титулі установчих документів робить відмітку про реєстрацію із зазначенням назви цього органу, номера та дати реєстрації. Відмітка засвідчується підписом посадової особи та печаткою органу державної реєстрації.

Орган державної реєстрації не має права вимагати від заявника подання інших документів, не передбачених законодавством або оформлених за іншими вимогами, ніж це визначено у Положенні про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації надає у разі потреби допомогу заявникові в заповненні реєстраційної картки та перевіряє відповідність наведених у ній відомостей установчим документам.

Орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів у журналі обліку реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності.

За наявності зазначених вище документів, орган державної реєстрації протягом 5 робочих днів з дати надходження цих документів зобов’язаний провести державну реєстрацію А. Т. і видати заявникові свідодство та один примірник установчих документів.

Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для відкриття розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків, виготовлення печаток і штампів.

На печатках і штампах повинен зазначатись ідентифікаційний код А. Т. Зразки печаток і штампів затверджуються власником або уповноваженим на те органом і додаткового погодження не потребують.

Орган державної реєстрації зобов’язаний у 10-денний термін з дня державної реєстрації А. Т. подати відомості про реєстрацію юридичної особи до органу державної статистики та державної податкової адміністрації за місцезнаходженням А. Т.

Орган державної реєстрації веде облік суб’єктів підприємницької діяльності, починаючи з дати реєстрації або дати звернення до органу державної реєстрації за новим місцезнаходженням у разі зміни місцезнаходження за різних обставин відповідно до діючого законодавства.

А. Т. підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, що ведеться органами державної статистики. Порядок внесення визначається Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій. Орган державної статистики після внесення А. Т. до реєстру проставляє в свідоцтві про державну реєстрацію ідентифікаційний код і дату включення до реєстру.

Перереєстрація А. Т. та внесення змін і доповнень до установчих документів визначаються Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності.

Випуск акцій, Види акцій

Акція - цінний папір без установленного строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді А. Т., підтверджує членство в А. Т. та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді девіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації А. Т. Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій. Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування А.Т. та місце його знаходження, найменування цінного паперу - "ація", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду А. Т. на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати девідендів та підпис голови правління А. Т. або іншої уповноваженої на це особи, печатку А. Т. До акції може додаватись купонний лист на виплату дивідендів. Купон на виплату дивидендів повинен містити такі основні данні: Порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються девіденди, найменування А. Т. і рік виплати дивідендів.

Рішення про випуск акцій приймається засновниками А. Т. або загальними зборами акціонерів А. Т. Рішення про випуск акцій оформлюється протоколом. Протокол рішення про випуск акцій повинен обов’язково містити:

  • фірмове найменування емітента та його місцезнаходження;
  • розмір статутного фонду або вартість основних та оборотних фондів емітента, цілі та предмет його діяльності;
  • зазначення службових осіб емітента;
  • найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);
  • дані про розміщення раніше випущених в обіг цінних паперів;
  • мету випуску акцій;
  • зазначення категорій акцій, кількість іменних акцій та акцій на пред’явника. - кількість привілейованих акцій;
  • загальну суму емісії і кількість акцій;
  • номінальну вартість акцій;
  • кількість учасників голосування;
  • порядок виплати дивідендів;
  • строк і порядок передплати акцій та їх оплати;
  • строк повернення коштів при відмові від випуску акцій;
  • черговість випуску акцій (при випусках їх різними серіями);
  • порядок повідомлення про випуск і порядок розміщення акцій;
  • умови розпорядження акціями;
  • права власників привілейованих акцій;
  • переважне право на придбання акцій при новій емісії.

Протокол, крім того, може містити й інші відомості щодо випуску акцій.

Випуск акцій А. Т. здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в А. Т.). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної.

Акції оплачуються в гривнях, а у випадках передбачених статутом А. Т., також у іноземній валюті або шляхом передачі майна. Незалежно від форми внесеного вкладу вартість акцій виражається в гривнях. Підприємства, установи і організації можуть придбати акції за рахунок коштів, що надходять у їх роспорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. Акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості. Акціонерне товариство може викупувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, росповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів провадиться без урахування придбаних А. Т. власних акцій.

Девіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом А. Т., за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Акції можуть випускатись як іменні так і на пред’явника. В першому випадку перехід акцій від одного власника до іншого фіксується і А. Т. завжди знає своїх учасників та кількість акцій у кожного з них. Акції на пред’явника вільно переходять від одного власника до іншого без якоїб то фіксації такого переходу в А. Т.

По способу отримання дивідендів акції поділяються на привілейовані та звичайні. Перші мають фіксований тим чи іншим способом дивіденд (наприклад, у відсотках до номінальної вартості акцій) та дає право на його першочергове отримання, але вони не дають своїм власникам права голосу на загальних зборах акціонерів. Звичайні акції приносять своїм власникам дивіденди з тієї частини коштів, направлених на виплату дивідендів, що останеться після виплати дивідендів по привілейованим акціям, але дають своїм власникам права голосу по принципу: одна акція - один голос.

Контрольний пакет акцій - це кількість звичайних акцій у власності акціонера, яке забеспечує можливість практично одноособового прийняття або блокування рішень у питаннях діяльності товариства на загальних зборах акціонерів.

Теоритично величина контрольного пакету акцій складає 50% + 1 голос, але на практиці відкритих А. Т. з великою кількістю акціонерів контрольний пакет може складатися з менш ніж 15% голосів.

Формування та широке розповсюдження акціонерного капіталу є одним з основних принципів, на якому базується проведення ринкових реформ. Акціонування займає важливе місце в створенні нормальних умов функціонування підприємств, є зручною формою для проведення їх роздержавлення.

Правове становище приватних підприємств

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання - юридичної особи.

Тобто, приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи.

Приватні підприємства можуть бути утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.

Приватні підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Для створення приватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).

В установчих документах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації.

Установчими документами приватного підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а також статут (положення) підприємства.

У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити приватне підприємство, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю підприємства та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут приватного підприємства повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) підприємства чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону.

Найменування приватного підприємства має містити інформацію про його організаційно-правову форму, тобто містити слова "приватне підприємство".

Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слід виходити лише з принципу "достатності для здійснення господарської діяльності".

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Приватне підприємство підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців".

Приватне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Зазначене підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю приватного підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Припинення діяльності приватного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

Приватне підприємство визнається таким, що припинилось, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.